Відомими треш-метал гуртами є: Metallica, Megadeth, Anthrax, Slayer, Overkill, Exodus. Наприкінці 80-х стартувала так звана друга хвиля груп західного узбережжя: Testament, Forbidden, Vio-lence, Death Angel.

У початку-середині 80-х з'явилося чимало треш-гуртів і за межами США — від канадської Annihilator і бразильської Sepultura до німецьких Kreator, Destruction і Sodom.

Американці не змогли, та й не намагалися повністю відтворити досить відточене звучання британських металістів. Вони привнесли в звучання неабияку долю незавершеності, брутальності й люті, а в сам дух металу — ноту трагічності. Для трешу характерні жорсткі, лапідарні рифи басу і гітари. Темп треш-металу коливається від помірно-швидкого до дуже швидкого. Типовою ознакою стилю є інтенсивне басово-гітарне тремоло (як правило, по напівпритиснутих струнах, що дає багато шумових призвуків) і ритмічний унісон з кулеметними чергами двох бочок (звідси, власне і назва стилю: від англійського to thrash — молотити, тарабанити). Лінії вокалу нерідко дисонують з інструментальною фактурою. При цьому в треші, нехай навіть у якості контрастних "вставок", нерідко зустрічаються запозичення класичної музики (наприклад перебори напівакустичної гітари і "барочні" гітарні соло Metallica і Megadeth), так само, як і більш глибокі приклади перетворення принципів симфонічної драматургії. Втім, далеко не всі групи захоплювалися подібними експериментами.

Роль треш-металу для подальшого розвитку інтернаціональної "ортодоксальної" і "альтернативної" метал-сцени важко переоцінити. Його значення велике й сьогодні, хоча корифеї напрямку в 1990-х намагалися згорнути з обраного шляху (Metallica — убік полегшення, декоративності звуку, Megadeth — до електронних експериментів). Різновидами трешу є техно-треш (канадський Voivod, німецький Mekong Delta, американський Watchtower) і трешкор (з більш помітним впливом хардкор, як у Pantera). Творчість Sodom стала перехідним щаблем від трешу до дет-металу.